Про Мироцьке

  Прекрасні і безмежні простори нашої України. Але найдивовижнішим, наймальовничішим куточком   є село Мироцьке, що  розташоване на    північний захід   Київської області  за   40 км  від Києва на межі трьох районів (Києво-Святошинський, Бородянський, м.Буча). Займає  площу  254,7 га. Відстань від села до  залізничної станції  Немішаєве — 3,5 км. Село має автобусний зв’язок із смт. Немішаєве та  м. Буча. Мироцьке квітне в садах, із півночі манить до себе мішаний ліс, багатий ягодами, грибами, пташиним співом, милує своїми краєвидами; з північного заходу несе свої води річка Орлянка, з півночі – річка Рокач, яка впадає в річку Ірпінь; голубіють ставки.

В історичних джерелах про пояснення назви села точної версії немає. Серед жителів із покоління передається така легенда,  що назва села пішла від слова Мірошник – прізвища пана, що володів великим млином .

Згідно місцевих переказів, засновниками  сіл Мироцького та Микулич були люди простого звання — Никон Лещук та невідомий на ім’я Глушко, які після розорення ордою села перші поселилися на цьому місці.

На думку всіх дослідників, свій початок село бере ще за часів Київської Русі. Доказом цього є залишки городищ, датовані княжою добою, та народні перекази. Біля Мироцького знаходиться  група  (17) слов’янських курганів.

Мироцьке — одне з найстаріших поселень нашого краю. Перші згадки про село в історичних документах належать до ХІІ ст. У  ХІІ столітті Мироцьке належало   Київському Кирилівському монастирю  до Андрусівського перемир’я .

  До кінця ХVІІІ ст. Мироцьке разом з іншими селами нашого краю були у складі Польщі. З посиленням впливу уніатської церкви за влади польської шляхти землі знаходились у володінні уніатських митрополитів доти, поки в кінці ХVІІІ ст.  Правобережна Україна не  була приєднана до Росії. У 60-х роках ХІХ століття Мироцьке разом із селами Микуличі, Буда Бабинецька, Пилиповичі та Пороскотень  входило до Микулицької волості Київського повіту із центром Микуличі.

Коли церковні та казенні маєтки приєднаних від Польщі областей роздавались вищим чиновникам, то Микуличі з Мироцьким, Пилиповичами,  Бабинцями та іншими /селами/ були подаровані дійсному таємному раднику графу Карлу Сакену, який служив у Ліфляндії чи Кукляндії. По смерті його маєток дістався камергеру Івану Христофоровичу фон-дер Остен-Сакену, який помер у 1853 році. Він похований по  настоятійному розпорядженню побіля Микулицької парафіяльної церкви, дарма що за віросповіданням був лютеранином1.

Після смерті Івана Сакена маєток дістався його сину генерал-майору графу Карлу Остен-Сакену.

Резиденція головного управління знаходилась в Мироцькому, а також  маєток  власника.

         Історія помістя грунтується на поодиноких згадках місцевих мешканців. Достеменно невідомий рік і особа, яка збудувала цей симпатичний маєток. За стилем і цегляною кладкою можна припустити, що будівлю звели наприкінці ХІХ століття. У краєзнавчій літературі зустрічається інформація, що маєток із палацом  належав дворянській родині Остен-Сакенів. Хоча відомо, що наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. у селі мав землі й інший представник найзаможніших дворянських родин Російської імперії – Сергій фон-Дервіз. Невідомо, чи відвідували маєток славетні особи.

1Похилевич Л. Сказание о населенных местностях Киевской губернии, К., 1864, с. 96

У  1887 р. Л. Похилевич так описує подальшу долю маєтку: «У 1873 році маєток був проданий нинішній поміщиці, дружині київського купця Євдокії Осипівні Астаховій.  Жителів обох статей (в Микуличах): православних 1050, да в селі Мироцькому, яке лежить нижче за 2 версти по тому ручаю 582; римської віри 5 чоловік та євреїв 40. По ревізії проте вважається в Микуличах 314, а в Мироцькому 205 із сукупним наділом у 2085 дес».

Найбільшою бідою для селянина було малоземелля, багато мирочан мали по десятині землі і менше. У 1896 році  мироцький поміщик фон-Дервіз наказав провести розмежування. Було викликано землеміра і грабарів, які почали обкопувати поміщицьку землю. Селяни прогнали землеміра і грабарів, а канави позасипали.

Л. Похилевич у своїй книзі зазначає, що Гостомельська волость складалась з трьох сіл, одного містечка, 12 хуторів і 9 деревень, однієї  німецької  колонії. На  1900 рік   «деревня» Мироцьке розташовувалася за 35 верст від повітового міста, 749 осіб, 135 дворів, церковно-парафіяльна школа, 3 бакалійні лавки, вітряк, 2 водяні млини, 2 кузні.

У 1900 році  Мироцьке вперше згадується, як село, але управлялося разом з Микуличами одним управляючим.

До Великої Жовтневої соціалістичної революції  (1917 р.) землі Мироцького переходили з рук одного володаря до іншого, але його історія тісно зв’язана з історію  села Микуличі.

Мироцьке до 1920 р. входило до складу  Гостомельської волості. У 1920 році утворюється Ворзельська волость і населені пункти, які входили до складу Гостомельської  волості, перейшли до Ворзельської, в тому числі й Мироцьке.

         У 1923 році відбулася реформа в адміністративно-територіальному поділі. Київська губернія була ліквідована, був утворений Київський округ. Замість волостей утворились райони. Зокрема, до складу Гостомельського району ввійшла Мироцька сільська рада (Мироцьке, Мироцький  технікум, маєток Кулика, хутір Семеніївка).

З 1927 р. у зв’язку з ліквідацією Гостомельського району  Мироцьке з сусідніми селами  — Микуличі, Немішаево, Блиставиця — ввійшли до Бородянського району.

20 грудня 1960 р. рішенням Київського облвиконкому Мироцька сільська рада Бородянського району передана до складу Києво-Святошинського району.

10 березня 1930 року в селі було організовано сільськогосподарську артіль ім. Леніна. Згодом  артіль реформовано в колгосп  ім. Леніна. Колгосп був невеликий, тому в  1961 році був об’єднаний з  радгоспом “Київський “ – в селі  працювало друге та третє відділення. Очолював радгосп заслужений зоотехнік УРСР, кандидат економічних наук, Герой Соціалістичної  Праці Іван Юхимович Руденко. За його головування радгосп став мільйонером. У господарстві було 2824 га землі. Воно спеціалізувалося на відгодівлі свиней, мало молочно-племінну ферму.  З 1954 року радгосп – учасник ВДНГ СРСР, відзначений 15 золотими, 31 срібною медалями і 4 дипломами.  6 передовиків виробництва нагороджені орденами і медалями, серед яких Герой Соціалістичної Праці Джус Ніна Павлівна.  Господарство у цей період швидко зростало, розбудовувалося, технічно оснащувалося.

         У селі збудували медамбулаторію. Із вдячністю згадують мирочани медиків, які своєю турботою та терпінням заслужили авторитет серед жителів села: Смоляр Ніна Федорівна, Базова Ганна Захарівна, Черненко Павло Сергійович, Возний Федір Федорович, Марія Юхимівна, Виноградов Володимир, Суркель Іван Андрійович, Смоляр Галина Іванівна, Іващенко Ольга Андріївна, Зубко Лідія Петрівна, Осадчий Микола Олексійович. Сьогодні Мироцька амбулаторія загальної практики сімейної медицини – команда  досвідчених фахівців: лікар Брунарський Віктор Павлович, медсестри Волощук Світлана Володимирівна, Мельниченко Ірина Володимирівна, Кіхтенко Ольга Григорівна, акушерка Коритько Катерина Григорівна, Шевченко Лідія Василівна, Холоденко Леся Василівна, які користуються заслуженою повагою серед мирочан,  віддаючи їм частинку себе.

  За період діяльності радгоспу  розбудовувалося село. Побудовано 3 двоповерхові  будинки.

Першою завідуючою дитячого садочка колгоспу була Кривунь Поліна Семенівна, яка пропрацювала до 1975 року. У 1970 році приміщення, в якому проживали лікарі та вчителі, було реконструювано в дитячий садочок. З 1975 р. завідуючою садочком працювала Пархомчук Марія Михайлівна. У 1988 році працювати в садочок прийшла молодий вихователь Лук’яненко Наталія Миколаївна, яка згодом стала завідуючою садком. У 1996 році дитячий садочок закрили, дітей перевели на Ястребщину. Приміщення дитячого садка знову було віддано під квартири.

02 грудня 2008 р. в приміщенні Мироцької ЗОШ І-ІІ ступенів відкрито дошкільний навчальний заклад «Лелеченя», розрахований на 25 діток. Зустрічали діточок завідуюча Лук’яненко Наталія Василівна, вихователь Овсієнко Раїса Іванівна, помічник вихователя Волкова Віта Миколаївна, кухар Федоренко Людмила Михайлівна. По-домашньому затишну атмосферу створили сьогодні в садочку завідуюча Комарницька Наталія Василівна, вихователь Шоботенко Тетяна Василівна, помічник вихователя Гаєнко Катерина Валентинівна, кухар Зубенко Тетяна Миколаївна.

         У Мироцькому в 1869 році відкрили церковнопарафіяльну школу, яку у 1912 році було перетво­рено на сільськогосподарську. Навчання  в школі було платним. У ній готували агрономів.

У державному архіві Київської області виявлено матеріали, що безпосередньо підтверджують те, що сільськогосподарська школа в селі Мироцьке  Гостомельської волості  Київського повіту вже в 1911 році носила ім’я статс — секретаря П.А. Столипіна. Ця інформація зафіксована в Справі Київської повітової земської управи за №27 «Про Мироцьку, імені статс — секретаря Столипіна, Початкову сільськогосподарську школу», розпочату 3 жовтня 1911 р.» У 1912 р. відбулося освячення сільськогосподарської школи.

У 1913 році в довідковій літературі  зафіксовано  «Мироцьке початкове імені статс — секретаря П.Столипіна сільськогосподарське училище» (із зазначенням адреси: «деревня Мироцкое Гостомельской волости, жителей 741. Расстояние до Киева 35 вёрст. Разъезд Мироцкое — 2 версты, Ворзель — 8 вёрст. Земский номер телефона № 11. Заведующий училищем — Козловский Григорий Никитович».

На відкриття школи приїжджала жінка Столипіна і давала обід. Перший директор школи Василь Володимирович Терещенко був сердитим, завжди лаявся, кричав, але фізичної сили не застосовував. Навчально-матеріальна база була невелика: до 100 десятин землі, корпус, в якому навчались і проживали учні (на першому поверсі були класи, на другому — гуртожиток). Декілька коней, корів та свиней, сараї та розсадник. У дореволюційний час тут здобули освіту всього 180 молодих спеціалістів.

         Під час Першої світової війни школа була зайнята під шпиталь. З поваленням самодержавства перестало існувати і земство, а з ним і його сільськогосподарська школа. Господарство було розграбоване.

          Сільськогосподарська школа часто міняла свій профіль. Так, з 1912 по 1917 рік – сільськогосподарська школа, з 1918 р. по 1920 рік – електрошкола. У 1920 році на місці школи був відкритий  Мироцький індустріальний технікум. У 1936 році на існуючій навчально-матеріальній базі було відкрито Мироцький зооветеринарний технікум. З 1961 року — Немішаївський технікум Бородянського району, тепер – Немішаївський аграротехнічний коледж.

Першою і єдиною вчителькою сільської школи до 1929 року була Даниленко Олена Михайлівна. У ті важкі  часи  не всі діти могли відвідувати школу, адже старші діти доглядали за меншими, а батьки дбали про хліб насущний.       Олена Михайлівна приходила додому і навчала дітей  писати і читати вдома. Директором школи  в той час був Тиміш Харитонович Кармазін, який загинув на фронті.

Учитель початкових класів Левицька Варвара Павлівна, яка працювала в школі з 1935 року  по 1956 рік  згадувала, що з 1936 (чи з 1937)  року школа стає семирічною. Не потрібно було ходити в Микуличі, щоб здобути неповну середню освіту. Директором Мироцької семирічної школи був призначений Скороход Яків Сакович. Випускники згадують його як вимогливого і дбайливого керівника, який зумів з території школи зробити квітучий сад. Під керівництвом Якова Саковича вчителі та учні школи посадили кущі бузку, багато квітів, розбили клумби, в шкільному саду висадили яблуні, груші, вишні, сливи, кущі смородини і порічок. Від вулиці були посаджені берези, сосни, доріжку до школи обсадили тополями. Колгосп допоміг школі обгородити її територію.

         З 1968 року розпочалося будівництво нової школи в селі. У 1971 році збудовано нову школу, заслуга в цьому  директора школи   Плохути Володимира Яковича. Довгий час очолював колектив директор школи Люлька Володимир Йосипович, учасник Великої Вітчизняної війни. Більшість вчителів – це випускники рідної школи.  У даний час  Мироцька загальньоосвітня школа І-ІІ ст. на чолі з директором  школи Євтушенко Петром Андрійовичем дає глибокі знання підростаючому поколінню. Під керівництвом Петра Андрійовича  весною 2016 року закладено яблуневий сад із 100 саджанців. Ансамбль школи  «Мирочаночка» радує і веселить душі односельчан під час святкувань та урочистостей.

У різні роки більшість випускників Мироцької школи  вступили у вищі та середні навчальні заклади, здобули професію, добросовісно працюють на благо своєї держави. Серед випускників школи були і воїни-інтернаціоналісти, серед них Михайлюк Олег Іванович, 1966 року народження, який загинув в Афганістані у 1984 році. У листопаді 2014 року село попрощалося з воїном АТО Марченко Віктором Петровичем, 1969 року народження, який був заступником командира взводу – командир гармати протитанкової батареї 72-ї окремої механізованої бригади Сухопутних військ Збройних Сил України, старший сержант, загинув  під Донецьком, присвоєно звання «Герой-захисник Вітчизни» Києво-Святошинського району.

У період Другої світової війни воєнні дії на території села не проводилися, але німецькі війська окупували і вели себе в селі як завойовники, багато молоді було вивезено на примусові роботи до  Німеччини. За мужність і героїзм, виявлені на фронтах Другої світової війни, 82 жителів села нагороджено орденами і медалями СРСР. У селі є меморіал загиблим воїнам у війні 1941-1945 рр. та пам’ятний хрест жертвам голодомору.

         Добрими  словами  згадують  односельці голів сільської  ради, які у свій час дбали про Мироцьке та внесли кожен свою частку у розквіт рідного села, серед яких Терещенко Олександр Максимович, Хоменко Пилип Романович, Верета Микола Андрійович, Григоревич Олександр Миколайович,  Биченко Олена Сизонівна, Черненко Петро Прохорович, Кравченко Микола Степанович,  Ситник  Віталій Миколайович, Іваненко Ніна Іванівна, Джус Ольга Миколаївна.

Багато сил доклав у процвітання рідного села нинішній сільський голова Деревинський Олександр Володимирович, якого люблять та поважають односельці за добре і чуйне ставлення, працьовитість, за те, що віддає всю енергію на впорядкування рідного села, його благоустрій, за уважне ставлення до ветеранів Великої Вітчизняної війни, пенсіонерів, підростаючого покоління.

На сьогоднішній день у селі зареєстровані і діють дві релігійні громади – Української православної церкви Казанської ікони Божої Матері та Української православної церкви Успіння Пресвятої  Богородиці. В суботу, 1 листопада 2008 року, Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет освятив новозбудований храм на честь Казанської ікони Божої Матері в с. Мироцьке Києво-Святошинського благочиння. Після чину архієрейського освячення храму Святійший Владика відслужив першу урочисту Божественну літургію у співслужінні благочинного Києво-Святошинського району протоієрея Василія Чупровського, протоієрея Олега Маланяка, колишнього настоятеля і будівничого храму протоієрея Миколая Волосянського, новопризначеного настоятеля о. Василія Комарницького та духовенства благочиння.

У Мироцькому оберігають і примножують добрі традиції. З ініціативи сільського голови Іваненко Н.І. на Трійцю проходить День  села. На свято мирочани приходять родинами, приїздять гості. Храмове свято припадає на  04 листопада – Казанської ікони Божої Матері.

Сільська рада у складі 15 членів виконкому та 12 депутата вирішують різні проблеми благоустрою, розвитку села, дбають, щоб Мироцьке гарнішало і люди жили краще.  На черговій 15 сесії Києво-Святошинської районної ради 7 скликання 20 грудня 2017 року затверджено проект землеустрою щодо встановлення (зміни) межі села Мироцьке в межах Мироцької сільської ради.

 Мироцькі землі – благодатний грунт для подальшого вкладення в них інвестицій. Тож на часі – створення нових підприємств. У планах на майбутнє – реконструкція Мироцької ЗОШ І-ІІ ступенів, Будинку культури, сільської ради, створення  зони відпочинку.

Село повністю газифіковано. Його чарівна краса вабить до себе всіх, хто хоч раз побував у Мироцькому. Мальовнича природа, свіже повітря, чудова прохолода річок вабить відпочивальників, що сприятиме започаткуванню «зеленого туризму»  із залученням  інвестицій.